«Молодший син розридався від вибухів»

Любов у сім’ї, стабільність у бізнесі, власне житло – про що ще можна мріяти? І тут... війна...

Коли захопили Слов’янськ, у Донецьку почалися занепокоєння, стали стріляти. А наша квартира знаходилася недалеко від СБУ, епіцентру всіх подій весни 2014 року. Молодший син Макар, якому на той момент було півтора року, розридався від почутих вибухів. А старшому Микиті навпаки було цікаво.

У мене почалася істерика, ще й чоловікові Сергію не можу додзвонитися – немає зв’язку. У поспіху зібрала сумки і з дітьми прийшла до чоловіка на роботу, а звідти поїхали до моєї мами у Вугледар.

Думали, пару тижнів відсидимося й повернемося. Але час минав. Чоловік продовжував працювати в інтернет-магазині, через який реалізовував товари для здоров’я, а я проводила онлайн-консультації з коучингу і технік роботи з підсвідомістю.

Періодично порушувалося питання, залишатися у Вугледарі чи переїжджати. Кілька разів бували в Києві, туди поїхали куми. Але там не те в порівнянні з Донецьком. Думали про Одесу, Дніпро, інші обласні центри – нічого не підібрали. Вирішили поки залишатися в моєї мами.