«Ми тікали, в чому були, взяли тільки документи»

Два тижні люди ховалися по підвалах, втратили хату, а щоб не втратити життя – побігли світ за очі

Ми жили в селі Новоандріївка. Зробили ремонт в хаті, забори нові поставили – і почалася війна. Це було просто жахіття!

Ми перші два тижні ховались в одному підвалі, де була сільгосптехніка. Нас там була не одна сім’я. Коли приїхала ще одна сім’я до нас, був приліт прямо в їх машину. Слава Богу, люди живі. Потім ми тікали з того підвалу, перейшли в інший. Світла не було, газу не було, наша хата без даху, вікна посипались, гараж згорів, машина згоріла.

Ховалися по підвалах два місяці, але потім вирішили виїхати. Страшно було виїжджати: коли бігли до машини, думали, що не добіжемо. Слава Богу, доїхали! Ми тікали, в чому були, взяли тільки документи. Ми розуміли, що не можемо забрати все, так і тікали.

Зараз ми трохи заспокоїлися, але тоді було дуже страшно. Ми бачили, як заїжджали танки і стріляли по селу. На моїх очах людині ногу відірвало, людина вижила.

Ми, в принципі, не хотіли виїжджати із села, та було вже дуже страшно. Не розуміли, куди тікати. Обстрілювали постійно, і ми вирішили виїхати в Запоріжжя, ближче до дому.

Зараз ми у Запоріжжі, сидимо без роботи, чекаємо, поки Україна переможе і ми повернемося додому. Складно те, що на окупованих територіях залишилися близькі, кожен день чекаємо від них дзвінку. Страшно, щоб сюди не прийшли вороги, дуже страшно. Мені здається, якщо вони прийдуть сюди, ми другий раз не витримаємо такого.

І ми надіємося повернутися додому. Складно, що роботи немає на даний час, але віримо, що все буде добре.