«Ми схопили дітей, кинули в машину і поїхали на свій ризик»

З окупованого міста жителі вибиралися по замінованої дорозі та під прицілом гармат ворога.

Ранок 24.02... Ми почули перші вибухи, які доносилися з області. Як і всі почали збирати речі, дітей. Обстріли почали посилюватися так, що ми просто побоялися їхати та везти дітей.

В наше місто російські війська зайшли 2 березня, і почався жах. Ми майже жили в підвалі разом з дітьми. З того часу не було ні світла, ні води, ні газу. Діти почали сильно стресувати від постійних обстрілів та літаючих винищувачів. Хоча ми і мали запаси води та провізії, найтяжчі було з дітьми. Іноді просто неможливо було заспокоїти істерику. Важко було пояснити, чому так і коли ми повернемося до нормального життя. До речі після підвалу діти одразу похворіли.

Останньою краплею стало, коли в місті вибухнув снаряд. Тоді ми схопили дітей, без нічого, кинули в машину декілька іграшок і поїхали на свій ризик. Ця дорога в 30 км виявилася пеклом. Нам буквально прийшлося їхати по мінах, кружляти рулем. Вони були настільки близько, що їхали ми мовчки, навіть діти боялися, щоб тато не схибив рулем.

Назустріч нам почала рухатися техніка окупантів. І в цей час ми прощалися з життям, бо перші машини та танки направили на нас пушки. Під таким прицілом ми намагалися якнайшвидше проїхати та повернути. І це вдалося! Машина, здається, наче і не торкалася колесами дороги. І тільки як ми побачили наших військових, трішки вдихнули. Хлопці намагалися заспокоїти, дати дітям цукерку. Навіть домовилися за супровід до ночівлі та їдальні. Ми здали позиції, траєкторію колони – і поїхали шукати мирного життя.

Хоч і пройшло вже майже півроку, життя почати без дому неможливо. Теперішній наш статус можна назвати «на паузі». На паузі ми робимо все, живемо одним днем, не будуємо планів - і це так засмучує, що до війни ти мав все, а тепер – лише одну валізу. Про пережите нам нагадує дитячий рюкзак у вигляді котика. В нього ми встигли скласти дитячі іграшки. З нами син не розлучається від підвалу по сьогоднішній день. Дитина добре заспокоювалася та гралася ним в стресових ситуаціях.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/