Історії, які ви нам довірили
Лілія Олександрівна з сім’єю покинула рідний Маріуполь, адже життя там стало надзвичайно складним і небезпечним
Я з дитиною спала вдома у Маріуполі, коли Росія напала на Україну. З початком бойових дій ми відчули нестачу питної води та підгузків, нам доводилось сидіти у холодному підвалі. Чоловік ходив по воду на річку під обстрілами.
Наш будинок загорівся від обстрілів, коли ми там ховались у підвалі. Це був справжній жах, адже ми ледве вибратись з нього.
Бабуся чоловіка загинула у березні під час обстрілу. Наші батьки та моя сестра з дітьми залишились в окупації. Я з чоловіком і дитиною евакуювались.
Ми нічого не змогли взяти з власних речей, але привезли павербанки з ліхтариком, які нам подарувала профспілка на новий рік. Вони нам давали світло у підвалі впродовж трьох тижнів.
Найприємніший момент за цей жахливий час - це коли нам в Запоріжжі запропонували помити руки після місяця життя без води.
Наразі я у декретній відпустці, до війни працювала на Азовсталі машиністом крана. У зв'язку з останніми подіями й стресом у мене почав падати зір, тому прийдеться перекваліфіковуватись.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
