«Люди були налякані і не розуміли, що відбувається»

До війни я проживала в Луганську, зараз в селищі Петропавлівка Луганської області. У мене дуже довга історія. Війна подарувала мені маму і чудову дитину. Це дуже великий і важливий досвід, моральний і фізичний. Я не хочу нікуди їхати. Рідних батьків у мене немає. Коли в 2014 році почалася війна, я була вагітна. Мені тоді було 17 років.

Спасибі велике війні, яка мені подарувала сім'ю. У мене тепер велика сім'я. Мама служила тут, була волонтером. І з того моменту вона поруч зі мною, моя опора. На даний момент я щаслива дочка, у мене прекрасна мама, чудова дитина. Так, ми не рідні по крові, але ми рідні до душі.

Я виїжджала з Луганська, і ми ще не знали, що у нас буде війна. Вже проходили мітинги, почалися якісь рухи, з'явилися невідомі люди. Ніхто не пояснював, що відбувається. Потім пролунав перший постріл, з'явилися загиблі серед друзів.

Люди були налякані і не розуміли, що відбувається

Ти виходиш і розумієш, що це, як фільм жахів. Ще вчора все було добре, а сьогодні все змінилося. Зараз боїшся за дитину, боїшся всього, страшно втратити роботу. Перший день війни, напевно, самий страшний. За ці роки ми побачили багато крові, багато болю, загиблих.

Я не хочу залишати цей район, хочу його розвивати. Хочу тут жити і мрію, щоб моя дитина теж жила тут. Ми хочемо жити мирно в нормальній процвітаючій європейській країні, щоб працювали підприємства, була інфраструктура.

Зараз стало дуже важко жити. У нас багато проблем, немає роботи, закриваються навіть аптеки. Люди налякані і не розуміють, що відбувається.

Коли я була в декреті, то отримувала гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. У той момент вона допомогла нам вижити, тому що була проблема заробітку. Ця допомога сильно виручала людей нашого селища.