«Здавалося, що це якийсь сон»

Війна стала для мене тим періодом життя, коли потрібно було все починати спочатку. Сім років борюся. Відновлюю зв’язки, життєві й побутові, усе повністю починаю з нуля.

У червні 2014 року вже були виставлені блокпости на Мар’їнці. Я сама з Петровського району. Уже були чутні постріли по району й захоплені деякі адміністративні будівлі, тому вирішили виїжджати.

Ми виїхали на 10 днів з дітьми на море, думали, що ситуація проясниться. Виїхали як на море – шкарпетки, капці, шортики – і більше не поверталися. Ще спочатку якось сподівалися перший рік, другий... Аж не вірилося, здавалося, що це якийсь сон, що зараз ти прокинешся.

Я до кінця навіть не усвідомлювала тоді, а сьогодні я думаю, що це вже неможливо. Мало того, що житло зруйноване, там сформувався свій порядок. Тут Мар’їнський район недалеко від лінії розмежування. Стріляють, іншим разом чутно дуже сильно. Страшнувато. Техніка, військові всюди, але люди адаптувалися. Я іноді в Мар’їнку приїжджаю, люди вже звикли, живуть і на багато речей не звертають уваги.

До осені 2016 року ми жили в Запорізькій області, потім переїхали в Курахове Мар’їнського району.

Ми отримували гуманітарну допомогу. Від Фонду Ріната Ахметова на кожного члена сім’ї виділялися продуктові набори. У Запорізькій області було більше різних фондів: Червоний Хрест, Save the children. Нам виділяли фінансову допомогу на придбання речей. Ми разом із представником їздили за покупками й віддавали чеки. Досі користуюся цими речами, тому що виїхали без нічого.