Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Оксана Анатоліївна Бідніцька

«Іноді стріляють, але я лягаю на диван і чекаю, коли все стихне»

переглядів: 508

Я мешкаю з мамою, чоловік помер у 2011 році. Тут роботи немає, і молодший син поїхав до Києва. До війни все було більш менш стабільно, був заробіток. У Мар'їнці я працювала у шпиталі.

З жахом згадую перший день війни. Це було дуже страшно. Дякувати Богу, наш будинок не постраждав, але було все. Іноді стріляють дуже сильно, але я лягаю на диван і чекаю, коли стихне. Не хочеться нікуди бігти та ховатися.

Зараз, дякувати Богу, робота є, а тоді було дуже важко. Тим більше, син навчався в Харкові в інституті, другий тільки вступив.

Зараз сильно не стріляють, але все ж таки іноді чуємо звуки і знову стає страшно. За час воєнного конфлікту вбило мого племінника, йому було дев'ять років. Старший син отримав поранення. Цього у житті не забуду. Дітей евакуювали, страшно було. Не хочу навіть згадувати.

Син на групі [інвалідності], він отримував гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Організація «Людина у біді» допомогла купити вугілля на зиму. Тоді я залишилася без роботи. Дякую всім велике, нам була важлива будь-яка допомога.

Мрію, щоби не стріляли, щоби все було добре.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Мар'їнка 2014 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки 2014 поранені обстріли втрата близьких втрата роботи безпека та життєзабезпечення непродовольчі товари робота перший день війни їжа розлука з близькими 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій