Історії, які ви нам довірили
Я переїхала зі Стаханова [Кадіївка] в Сєвєродонецьк 4 серпня 2014 року. У мене двоє дітей, старша дочка вже вчиться на бюджеті в Харкові. Молодшій доньці 10 років, вона в четвертому класі. Живемо втрьох з мамою.
У нас місто дуже маленьке. До війни працювала одна містоутворююча фабрика, але її розбомбили. Додому дороги поки немає. Ми досі змушені жити в орендованій квартирі. Багато людей повернулися назад, тому що не змогли влаштуватися на роботу або не було житла.
Коли почалася війна, спочатку було дуже важко. На руках маленькі діти, ми орендували житло. Вдома у нас залишилася двокімнатна квартира, за цей час вона не постраждала. Поруч були попадання, але нас не зачепили. Ми два тижні просиділи в підвалі в інтернаті, а потім виїхали в Бердянськ.
Тоді лінія фронту була невизначена. По дорозі то український прапор був, то не український, то один блокпост, то інший. Їхати було страшно. Сиділи в Бердянську, поки не закінчилися гроші, в двокімнатній квартирі нас було дванадцять чоловік. Потім вийшло знайти інше житло.
У той момент мені дуже запам'яталася допомога від Фонду Ріната Ахметова. Дитині давали дитячі підгузники, різні пюре, крупи. Все це нам сильно допомагало. З документами мені допоміг Норвезький фонд [NRC]. Від датської ради у справах біженців [DRC] я виграла грант на перукарську справу. Це теж добре підтримало. Зараз у мене одна мрія - придбати житло.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
