«"Град" потрапив у будинок, стінка впала. Якби був у підвалі, могилу знайшов би»

У мене є дружина, двоє дітей. Ми нормально жили, могли собі щось дозволити. Дочка у Луганську працювала, син у Станиці Луганській, у газовому господарстві майстром, потім поїхав до Росії. Ми могли собі дозволити поїхати до Феодосії, на море з родиною та відпочити.

Коли бойові дії почалися, дружині було тяжко, вона поїхала з онуком. Я якийсь час жив сам. Магазини закрилися, рік без світла. Продуктів не було, купували лише хліб, а виживали, як могли. Дуже важко було.

Ми бачили, як мертві люди валялися на вулиці, їх посікло осколками. Були зруйновані будинки, всяке було. Усі пережили. Вдень стріляли з мінометів, і ми вулицями особливо не ходили, ховалися вздовж стін. Вранці виходили, аби купити хліб. Коли було затишшя, можна було трохи покопатися на городі. Щоб покинути будинок, особливо грошей не було. Хто мав змогу, ті поїхали.

Якось був сильний обстріл, і наш будинок зазнав великих пошкоджень, у мене була контузія. Я в будинку знаходився, добре, що потрапило не в спальню. На подвір'ї горів сарай з машиною. Я тоді боявся за будинок, бо машина стояла поряд із ним.

Було страшно зібрати думки разом. Після цього я і виїхав до Дніпра, але потім повернувся додому і почав все відновлювати. Син тепер живе в Росії, донька в Дніпрі, а ми залишилися віч-на-віч зі своєю долею.

Я отримував продуктові набори Фонду Ріната Ахметова. Для нас це була велика підтримка. Дякую, що не забували про людей. Я дуже вдячний за цю допомогу. На той момент ми не мали світла, кілька місяців не отримували пенсію.

У нас підвал усередині будинку. Коли снаряд розірвався над машиною, вона спалахнула, а осколками пробило стіну. "Град" потрапив у будинок, навпроти дверей у підвал. І ця стінка впала. Якби сидів у підвалі і були зачинені двері, воно б засипало. Я б собі могилу знайшов. А то я тільки в іншу кімнату перебіг. Це жахливо та дуже важко. Такого не має бути.

Я ніколи не думав, що ми застанемо такий час. Я багато разів чув про війну, у мене воювали дідусі, тато. Рідні дядьки дійшли до Берліна. Папа звільняв Будапешт.

Найбільше дісталося горя простим людям. Як примирити? Як зупинити? Навіть не знаю.

Найбільше мені хочеться кудись поїхати, щоби не бачити всього і спокійно спати. Хочеться зустрічатися з дітьми та онуками, хочеться миру.