Ганна Цвєткова

«Доки ми сиділи в підвалі, вибух пошкодив машину і всі будівлі у дворі»

У нас в Маріуполі війна почалась одразу з масованих обстрілів. Ми дуже не хотіли залишати свою квартиру, та коли 28 лютого з вікна побачили снаряди від Граду, вирішили перебратись до батьків у приватний дім. Речей взяли на тиждень.

Шостого березня і цей мікрорайон сильно обстріляли з Градів. Поки ми ховались у підвалі, на вулиці згоріли два будинки, один снаряд потрапив поруч із нашим домом і наробив багато біди. В автівці, що стояла надворі, вибило лобове скло, а задню кришку багажника побили уламки. Вибух зруйнував вікна будинку, гаража, теплиці. Після того обстрілу ми ще забрали до себе сусідську бабцю, якій 84 роки, і стали жити вдесятьох. Їжі не вистачало. Готували швидко, їли у підвалі.

В середині березня нам дивом вдалося виїхати з міста на косу, там ми кілька днів перебули у знайомих в літніх будинках. Вітер продував все наскрізь, було дуже холодно. Щоб хоч якось зігрітися, спали втрьох на ліжку, вкривалися килимами… Це був такий жах, що розповісти неможливо.

Нам пощастило евакуюватись на контрольовану територію. Дорогою ми бачили багато мертвих людей просто на вулицях, а по узбіччях дороги було повно мін.

Зараз ми живемо у Львівській області, почуваємо себе у безпеці. Наш шістнадцятирічний син веде замкнене життя, йому не вистачає спілкування з однолітками. Про втрачений дім нагадує тільки уламок снаряда від Граду, який ми підібрали в нашому дворі.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/