«Диспетчер говорить:« Не буде вашого поїзда, не сподівайтеся»

Як я залишала свій будинок? Кішку ловила майже годину. В останню мить згадала, як ловлять страшних диких звірів – накривають покривалом. Загнала в кут, кинула покривало, згребла. Викликаю таксі. Диспетчер каже: «А ви знаєте, що поїзди не ходять? Не буде вашого поїзда, не сподівайтеся».

Однак їду на вокзал. Ніхто не знає, чи буде поїзд. Чекаємо кілька годин. Нас ганяють по вокзалу, як стадо, – у підвал і назад. Забороняють користуватися телефоном. Зі мною поруч дідусь, який впав у дитинство, нічого не розуміє. Дочка його, а з нею ще бабуся й кіт.

Поїзд прийшов. Передостанній. Через день поїзди ходити перестали. Їхали без зупинок 18 годин до Харкова замість звичайних 6. І це нам ще пощастило.