Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Дар’я Щеглакова

«Бойові дії на сході України змінили всіх нас»

переглядів: 279

Щеглакова Дар’я, 14 років,

Лисичанська багатопрофільна гімназія, м. Лисичанськ

Есе "День, коли для мене почалася війна"

Ми живемо в непростий час. На жаль, у нашій державі йде війна. Чимало дорослих та дітей у дві тисячі чотирнадцятому році стали свідками початку бойових дій. Я та моя родина – одні з них.

Коли почалася війна, мені було сім років. Я добре пам’ятаю той день: увечері, дивлячись у вікно, помітила на небі якісь дивні яскраві крапельки, що пролітали над будівлями. Я одразу пішла до батьків, які вже розуміли, що це були снаряди. Мабуть, для мене та моєї родини бойові дії почались саме тоді.

У той день, дев’ятнадцятого липня дві тисячі чотирнадцятого року, я ще не усвідомлювала, що ці події будуть мати великий вплив на життя кожного українця. Ця дата розділила життя моєї родини на до і після.

Будучи ще зовсім маленькою, я дуже злякалася за себе, свою сім’ю, друзів, однокласників, знайомих. Пам’ятаю сльози мами. Навіть зараз, через сім років, із жахом згадую ранок, коли після страшної ночі (над дахом нашого будинку всю ніч літали снаряди, а ми ховалися в підвалі) я не одразу впізнала тата: лише за одну ніч він став майже повністю сивий.

Ніколи в житті не забуду, як батьки розпалювали багаття, щоб приготувати їжу (ні світла, ні води, ні газу в нас тоді не було), і раптово почули страшний свист снаряду. Мама, схопивши мене на руки, швидко побігла в льох, але, спускаючись драбиною, упала разом зі мною з висоти, сильно забивши спину. З того часу маму часто турбує біль і нагадує про ту жахливу подію.

Кілька днів суцільного жаху: ніхто не розумів, що буде далі. Було страшно, люди ховалися в бомбосховищах та підвалах. Містом почали поширюватися новини, що снаряди потрапляють у житлові будинки, магазини, адміністративні будівлі.

Мешканці боялися виходити на вулицю, бо обстріли починалися раптово. Кілька днів не було можливості купити навіть хліба, не говорячи вже про інші продукти.

Напевно, тоді я зрозуміла, що всі люди зіткнулися з іншою реальністю, і саме в ті дні я раптом подорослішала й відчула страх не тільки за своє майбутнє, а й за долю рідного краю.

Двадцять четвертого липня дві тисячі чотирнадцятого року наше місто звільнили, проте всі мешканці все одно боялися виходити на вулицю, лягати спати, знаходитися вдома, навіть просто жити було страшно. Ще декілька тижнів люди були позбавлені благ цивілізації.

На початку серпня існування нарешті стало більш стабільним та спокійним. Усі ми почали цінувати власне життя, як ніколи раніше.

Я зрозуміла, що таке мир. Сьогодні для мене мир – це, у першу чергу,  відсутність страху за себе, своїх близьких та рідних, це ні з чим не порівнюване відчуття свободи й спокою, це злагода та благополуччя кожного з нас.

Отже, можу з упевненістю сказати, що день, коли почалася війна, – найжахливіший та найстрашніший у моєму житті.

Бойові дії на сході України змінили всіх нас. Саме через війну багато людей втратили рідних, близьких, друзів та знайомих. Наразі українці не мають змоги приїхати в тимчасово окуповані міста Луганської та Донецької областей, хоча це велика частина нашої Батьківщини. Війна багато чого навчила не тільки мене, а й тисячі українців. Найголовніше те, що кожен із нас почав цінувати мир та спокій.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Лисичанськ 2014 Текст Історії мирних діти психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення вода діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій