«Батько став мовчазним, а мама стривожена. Говорили про війну»

Литвиненко Ілля, 14 років,

Гришинський ЗЗСО I – III ст. з дошкільним підрозділом, м. Покровськ

Есе «День, коли для мене почалась війна»

Наша родина звичайна, як тисячі інших. Дуже дружні, любимо проводити разом час, подорожувати, веселитись, займатися спортом і просто спілкуватися. Мої тато і мама життєрадісні люди, вони жили і не думали, що в їхнє життя вторгнеться війна – страшне явище, яке ламає, трощіть, змітає, нівечить, вбиває, калічить, сиротить, ламає долі, душі… Але це сталось. Для них. А не для мене.

Для мене війна почалась гарного весняного ранку 2014 року. Зранку все було добре, я йшов до школи (навчався у другому класі), світило сонечко, птахи вітали мене своїм співом.

По місту поповзли чутки, що під Кураховим іде бій. Чутно було, як гримить. Навряд я зрозумів усе, що відбувалося навкруги, але відчув зміни. Батько став мовчазним, а мама стривожена. Говорили про війну. А я уявляв своїх іграшкових солдатиків, гру в «танчики». Та все ж, своїм дитячим розумом збагнув, що діється страшне. У домі з’явилася сумка, куди складали усі документи, запас їжі, поряд із цією сумкою стояла пляшка води.

Почалися літні канікули.

На наше щастя, ми не пізнали справжніх страхіть війни, ми не залишили свій дім, не втратили рідних, а це найважливіше. Але ми змінились назавжди. Ми стали радіти кожному дню, хмарному чи сонячному, ми не прив’язуємось до «цегли», а радіємо кожному моменту життя, і  як це не банально звучить, просто світлому небу, адже світле небо – це символ миру. А мир – це те, до чого повинні всі прагнути.