Тетяна Лебьодкіна

«Авіабомба влучила в дім, де перебував мій син. Він дивом уцілів разом із дідусем і бабусею»

Напередодні війни я поїхала з Маріуполя у справах і не встигла повернутись. П’ятнадцятирічний син під час мого відрядження залишався з бабусею і дідусем в їх домі, який місцеві називають «Славутич».

Саме у цей дім 10 березня влучила авіабомба. Вщент зруйнувала стояк навпроти квартири свекрів, сусіди загинули на місці. Мої рідні дивом врятувались. Побігли в район магазину «1000 дрібниць», де їх прихистили у підвалі. Виходити на поверхню було вкрай небезпечно, бо там постійно йшли вуличні бої.

Якось свекор ризикнув вийти по воду у мікрорайон, де ми раніше жили із сином, і побачив, що наша квартира іще ціла, тільки без вікон. Вони перебрались туди, а потім з району «Метро» нарешті зателефонували мені і сповістили, де знаходяться.

Весь час я намагалась витягнути їх з міста через волонтерів. А 28 березня вирішила сама їхати визволяти сина.

Поїздка у Маріупіль і повернення до Дніпра - то вже інша, дуже довга і неприємна історія. Нам із сином довелось пережити багато принижуючих доглядів і фільтрацій. Зараз ми почуваємось у відносній безпеці. Дуже нервуємо під час сирен, бо ж кожного разу невідомо – куди прилетить.