"Запасу безстрашності нам вистачило на кілька днів"

Першу ніч війни родина Романа провела у сирому та темному укритті київської школи. Там же знайшли притулок ще понад сто мирних мешканців. На вулиці було чутно вибухи, всередині – дитячі крики…

Мені о шостій ранку брат зателефонував, я сонний нічого не розумію, а він: "Ти знаєш, що почалося?"

Ми, звичайно, чули всі прогнози про війну, що Росія нападе, але вірили у краще. Нажаль, найкраще не сталося.

В мене дружина, двоє дітей. Для нас новий і найстрашніший звук – сигнал повітряної тривоги. І в Києві його чути кожну годину-дві. Дуже нервово все це, особливо коли у квартирі навколо скло та стіни з гіпсокартону. Жодної захищеності.

Тому ми вже першої ночі вирушили в укриття. Думали, що ми самі такі перестраховики. Виявилося, що ні.

Ми вже не спускалися до підвалу – дитина захворіла після першої ночі. Терпіли три доби. У результаті зірвалися вранці на четвертий день та поїхали у невідомість.

Але нам пощастило. Першого дня доїхали до Івано-Франківської області, а там у селищі Городина, у місцевій ДЮСШ нас прийняли на безкоштовну ночівлю.

Може, й іншим стане в нагоді. Там приймають безкоштовно та можна залишитися надовго. Але ми поїхали ще далі. Поки що зупинилися під Ужгородом. Думаємо, що робити далі...