Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ірина Анатоліївна Думбур

"Я не знаю, коли буду в цьому житті посміхатися"

переглядів: 564

У середині березня в Маріуполі виник брак харчів, мешканці торгували протухлою їжею біля драмтеатру: хтось міг купити щось їстівне задешево, хтось міг заробити. В один із таких днів Ірина вирушила на площу театру за продуктами, але не дійшла, пролунав сильний вибух – російська армія скидала бомби на драмтеатр, це було 16 березня.

Я не знаю, коли буду в цьому житті посміхатися

Жінка згадує, як її сусід зміг дістати з-під завалів маленьку дитину. “Його мама з татом лежали поряд із відірваними ногами та руками”, - з жахом розповідає героїня.

Багато жителів не хотіли їхати, хтось не знав, куди йому виїхати, хтось відкладав до останнього. Люди гинули. Дивом Ірина Анатоліївна змогла вибратися. Розповідаючи свою історію, вона не змогла стримати сліз.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 Аудіо Історії мирних жінки переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення житло діти внутрішньо переміщені особи Обстріли Маріуполя їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій