"В Бородянці розстрілювали всіх, хто висувався на вулицю"

Сандра написала серію постів зі слів мами про те, як та місяць провела в окупованій Бородянці.

Друзі, роблю невеличкий тредик зі слів мами про те, як вона місяць провела в окупованій Бородянці. Вона мало розказує, але є чим поділитися.

Зв’язок з мамою ми втратили 2 березня. Тоді вже третій день, як колони танків катали туди-сюди і гатили безперестанку. На той момент у нашому домі вже не було вікон, мама і бабуся були в сараї, де вікон теж не було. Зараз будинок виглядає так.

Мама ховалася в погребі. Бабусі 92 роки, вона не могла підвестися і спуститися драбиною в підвал, просто сиділа на стільці. Того дня вона впала і не могла підвестися, мама підняти теж її не могла.

Я дуже багато переймалася про те, що би було з мамою, якщо вона залишилася б там з мертвою бабусею, яку неможливо поховати. Тому хороші новини в тому, що наступного ж ранку сусіди йшли через наш двір і забрали маму. Бабусю сусідські чоловіки і працівник кладовища поховали.

Маму забрали до сусідів через декілька хат, з якими ми ніколи наче не спілкувалися до цього, тільки тато знав усю Бородянку. Там мама місяць жила з жінкою і її чоловіком. Мама і Тося три тижні не виходили з підвалу, а Микола залишався зверху, щоб, якщо завалить, він міг їх дістати.

Наш котик відмовився з мамою йти до сусідів, тому ця жінка через день, здебільшого під обстрілами «Градів», бігла через городи годувати кота.

Русня ходила скрізь, нишпорила і нищила. Заходила до їхнього двору теж, ставили там «Град», щоб гатить. Каже мама, що було дуже страшно хоч якимось звуком видати себе, але все ок, пішли.

Розбивали кувалдами вікна, які встояли, меблі, їжу, все підряд. Cквотили по пустих хатах, залишили після себе абсолютний жах. В одної сусідки жили, залишили хату обісраною, вимазали всі стіни лайном.

Розстрілювали всіх, хто висувався на вулицю, в тому числі літніх людей і інвалідів.

З їжею, каже, проблем не було, регулярно була «гуманітарка», в основному з польськими продуктами. Дуже розчулило, як турботливо були спаковані пайки. Завжди обов’язково якесь яблучко чи щось солоденьке.

Курити не було чого, курили самокрутки з махорки в газетках. Каже мама, одна сусідка один раз «розмутилась» цигарками і принесла мамі три штуки. Мама дуже розчулена і вражена цим. І я теж.

Після того, як мама проїхалася Бородянкою, каже, що це чудо абсолютне, як їм вдалося вижити. Певно, це правда. Зараз мама дуже налякана, хоч і тримається. Хоче садити город, жартує, але зривається на плач посеред розмови і лякається звуку кожної машини.

Дуже хоче повернутися в Бородянку, наводити порядок, а головне, каже, шо вони з Тосею і Миколою домовились святкувати її день народження разом! Я думаю, за місяць в цих практично чужих людей виник просто нерозривний зв'язок на все життя. 

Зараз мама з котиком вдома в Києві, трошки спокійніші з кожним днем. Розказала мамі, як всі за неї переймалися і скільки людей раділи, що з нею все добре. Мама екстра розчулена і вдячна. Збираємось з усіма пити пиво після перемоги.

Ура! Мама дозволила запостити. Це вони мені показують Фєню, а я тішуся, що вони втрьох з котом і сестрою вдома і в безпеці (на жаль, хочеться сказати: поки що).

Можу додати тільки, що ніколи не пробачу русні те, що вони зробили з Бородянкою. Її майже нема. Це було прекрасне селище міського типу, де була і річка, і ліс, і фільтр-кава в центрі! Ми все відбудуємо, і ці виродки за це заплатять.

Історія з відкритих джерел.