Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Тетяна і син Богдан Демешко

«Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш»

переглядів: 828

Тетяна Демешко, 53 роки:

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

У нас була дуже велика сім’я. У мене була старша дочка, чоловік, мама, тато. Дочка старша, Наталочка, у 16 років захворіла, рак печінки. П’ять років ми з чоловіком лікували її, операція була, але ми її втратили, в 21 рік ми її втратили. Це було велике горе в нашій родині, дуже велике. Я не могла жити. Потім Бог дав нам через два роки дитинку ще одну, Богданчика.

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

У нас була дівчинка середня, потім Богданчик народився. Ось заради цієї дитинки зараз я живу. Дочка середня доросла вже, вийшла заміж. Потім помер тато. Богдану було три рочки – помер тато теж від раку. Хороший чоловік був, хороший батько. 50 років йому було.

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

Для мене Богдан – сенс життя зараз. Оленочка доросла, у неї своя сім’я, а ми удвох залишилися. Два роки тому матуся померла. Теж, теж від раку. Велике горе. Дуже була велика сім’я, сім чоловік у нас було, залишилися ми вдвох. А тут ще ось війна.

Ще матуся була жива, ми кидали будинок, виїжджали в місто. У знайомих були. Зараз ми вдома, зараз якось спокійніше. До цього ніколи не звикнеш. Але живемо вдома. Свій будинок найкраще.

24 січня у нас тут побило шиби. Слава Богу, руйнувань ніяких не було. Постраждали літня кухня, теплиці, але то дрібниці, я вважаю. Просто було дуже страшно. Попадали на підлогу. Дитина «Отче наш» читає на весь будинок, я кричала. Він дуже злякався. Зараз він боїться вдома сам залишатися, але доводиться, коли я на роботі.

Богдан Демешко, 10 років:

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

Я пам’ятаю, як у нас стріляли. Стеля тряслася і люстра теж. Страшно мені, коли стріляють. Особливо, коли сам удома, дуже страшно. Я до мами завжди голублюся, коли страшно мені.

Тетяна Демешко:

На моїх руках все: господарство, будинок, все. Ні чоловіки. Дитина, звичайно, мені в усьому допомагає. У нас і курочки є, і кролики. Він і їсти дає, і травичку косить їм. Намагаємося, підтримуємо чистоту, порядок. Синок у мене дуже хороший, а я його дуже люблю. Це мій сенс життя. Хороший хлопчик, слухняний, допомагає в усьому.

Іноді засмучується, каже: «Мамо, у школу приходять тата, забирають, а у мене тата немає». Звичайно, всі діти хочуть і тата, і маму. Але я намагаюся замінити і тата, і маму, як у мене виходить.

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

Богдан:

Вона у мене найкраща у світі, рукодільниця в мене, єдина і найкраща. Все вміє, вчить готувати мене оладки. Уже навчила. Дуже багато чому. По господарству вчить як доглядати. Хороша мама в мене.

Тетяна Демешко:

Закінчиться все це врешті-решт. Будемо жити щасливо. Синок пообіцяв, що з мамою залишиться. Дочка як дочка – вийшла заміж, виїхала. Вони з чоловіком живуть у Житомирі. Нещодавно весілля було. А синок пообіцяв залишиться з мамою. Він – велика підтримка мені.

Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш

Богдан:

Мир – це, коли не стріляють, коли все добре.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Приморське 2018 Відео Історії мирних жінки діти психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій