"Ми бігли по суцільному битому склу і молилися…"

Викладачка Маріупольського міського ліцею Наталья Шелгунова до останнього не могла усвідомити, що почалась повномасштабна війна. До останнього не збиралась лишати місто біля моря, де цікава улюблена робота, друзі та взагалі – життя.

Понад три тижні з донькою та чоловіком провела у підвалі без світла та зв’язку. Життя перетворилося на школу виживання - коли вода, навіть з пожежних гідрантів, – то є скарб, а готувати їжу треба на кострі у перервах між обстрілами…

З кожним днем смертоносні бомби падали все ближче – залишатися в укритті ставало небезпечно. Бігли з міста під обстрілами, пройшли фільтрацію, перетнули кілька кордонів і дісталися таки Німеччини. Колеги з Віттмунду пропонували прихисток і роботу для викладачів та учнів ліцею ще напередодні вторгнення. Тож зараз Наталя Володимирівна продовжує навчати дітей вже на новому місці…