"Ми сиділи в підвалі та молилися, щоб це пекло скоріше закінчилося"

Баришнікова Вікторія, 15 років, Новолуганська ЗОШ I – III ступенів.

До війни було все спокійно, щасливе життя, дитячі мрії та плани на майбутнє. Я народилася в місті Горлівці, в місті, яке любила понад усе на світі. Там проходило моє дитинство, я раділа всьому, що мене оточувало. Все йшло своєю чергою, нічого не віщувало біди.

Ми ніколи в житті не могли подумати, що нам доведеться все в один момент кинути і переїхати в зовсім чуже місто.

Почалась війна. У Горлівці відбувалися артилерійські обстріли, літали літаки, які скидали бомби. На той момент мені здавалося, що життя зруйноване і продовження немає.

Пізніше ми з мамою переїхали до бабусі, думали, всього на два тижні, а виявилося на сім років. Пару років я прокидалась в сльозах від кошмарів, що виникли в мене після всіх подій, які зі мною трапились. Через щоденні бомбардування не було можливості вийти на вулицю.

Ми сиділи в підвалі та молилися, щоб це пекло скоріше закінчилося. Вибухи були чутні недалеко від нас, а незабаром застали зненацька.

19 грудня 2017 року. Цю дату я буду пам’ятати все життя. Був День святого Миколая. Ми з бабусею поверталися з магазину, тільки зайшли до квартири і почався обстріл з «Градів». Видався такий моторошний свист і шум, світло то вмикалось, то вимикалось. Навколо все гуркотіло, здавалось, що небо впало на землю. Увесь цей стан нагадував кінець світу. Лунали вибухи снарядів.

Від страху ми плакали, притулялися один до одного і молилися. Просили Бога, щоб все це швидше закінчилося.

Після обстрілів всі були душевно вражені тим, що сталося. Згодом з’ясувалося, що були поранені люди, які не встигли сховатися, зруйновані будинки й інфраструктура, пошкоджені комунікації: газопровід, тепломережа, лінії електропередач та інтернет.

Навпроти мого будинку, в школу було випущено кілька снарядів. Школа отримала значні пошкодження, ударною хвилею з вікон повибивало скло, зруйновані дах та стіни. Добре, що в той час в школі не було занять, і ніхто з дітей не постраждав.

Завдяки гуманітарній допомозі почалися відновлювальні роботи та ведуться на сьогоднішній день. Людям роздавали будматеріали: вікна, двері, шифер тощо. У школі зробили дах, встановили пластикові вікна і двері, виконали внутрішній ремонт. Дякуючи допомозі Папи Римського, були відремонтовані два спортивні зали та закупили новий спортивний інвентар.

Психологами була проведена робота з учнями нашої школи з відновлення нервової системи, тому що після обстрілів майже у кожної людини нашого селища, особливо у дітей спостерігалися розлади психіки.

Крім школи, великі руйнування сталися у дитячому садочку. Частина будівлі й дах були знищені. Тому протягом кількох місяців діти зовсім не могли відвідувати дитячий садочок. Всі були налякані до божевілля.

Велику гуманітарну допомогу надає Фонд Ріната Ахметова населенню нашого селища. А також організації з європейських країн – Німеччини, Польщі, Данії, Норвегії. І я дуже вдячна всім небайдужим, хто допомагає нашому населенню у важкий воєнний період.

Метою мого твору є донесення до широкого кола людей, наскільки сильно людству необхідний мир. Війна забирає у людей все.

Змінюються плани та в цілому саме життя. Люди живуть в постійному страху із почуттям раптової смерті, адже в будь-який момент їх існування може перерватися через черговий обстріл.

Тому я закликаю усіх людей планети боротися за мир. Усі конфліктні ситуації вирішувати лише шляхом мирних переговорів, не допускати розвитку війни.

Я б дуже хотіла, щоб в Україні закінчилась війна, а на нашій батьківщині, на Донбасі, відновився мир.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/